Україна – багата талантами країна! Як відомо, поняттям «талант» позначається високий рівень розвитку спеціальних здібностей людини, що дозволяють їй успішно та креативно реалізувати складні завдання і отримувати блискучі результати.
У культурній, науковій, спортивній спільнотах визнання таланту (обдарованості) відкриває двері можливостей для носіїв такого почесного титулу. Але якщо брати до уваги таку вкрай специфічну вітчизняну систему, як правоохоронна, то складається враження, що таланту відведено місце приймака в оселі примхливої тещі – кар’єри.
Будемо відверті, в окремих випадках вживання такого терміна в характеристиках співробітників правоохоронних органів є недоречним, наприклад, для оцінки техніки володіння співробітником правоохоронного органу гумовим кийком чи мистецтво одягання кайданок на зап’ястки тощо.
Утім, мусимо пам’ятати про інтелектуальну еліту правоохоронної системи, зокрема Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, кадровий склад якої формувався за лекалом доброчесності, професійності тощо. Критерій талановитості, за яким мав здійснюватися відбір рекрутів у прокурорські легіони, вперше пролунав з вуст колишнього Генерального прокурора Руслана Рябошапки[1]. Складно судити про успішність операції «Генеральний прокурор шукає таланти», оскільки генеральний селекціонер швидко вичерпав реформаторський запал і передав естафету новопризначеній колезі.
Тим часом кожна нова кримінальна справа, що видається на-гора правоохоронною абревіатурою з трьох літер (САП), заслуговує, принаймні, на згадку про професійний хист її творців, які виконували функції процесуального керівництва. Певна річ, суперечливість інтересів сторони обвинувачення та сторони захисту впливає на об’єктивність оцінок діяльності одна одної. Тому в цій публікації залишаємо за дужками спірні питання правозастосування і сконцентруємо увагу на загальних формах прокурорського буття – час і простір.
Сподвижники боротьби з корупцією зі САП розірвали на свастичний хрест стереотипні уявлення про простір і час як форми існування матерії. Живою ілюстрацією до портрету прокурора, який подолав так званий часовий парадокс, є один із талановитих членів групи прокурорів, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, учасниками якого стали адвокати АО «Інайтл».
Неординарні здібності вищезазначеного прокурора переносити власне фізичне тіло, оминаючи нездоланні для простого смертного часові бар’єри, наразі аналізуються допитливими мужами з конкуруючого відомства – Державного бюро розслідування у кримінальному провадженні. Звісно, з ініціативи захисників.
Наукове досягнення цього прокурора відбулося мимоволі на стадії процесуального оформлення чергового статистичного «досягнення» – складання і вручення обвинувального акта в кримінальному провадженні, в межах якого було притягнуто до кримінальної відповідальності свідка.
Правоохоронним трофеєм цього провадження став не олігарх чи депутат, а звичайний… боцман. Кримінально-правовий гріх, інкримінований боцману, кваліфікувався за ч.1 ст.385 КК України, тобто за відмову свідка від надання показань в іншому кримінальному провадженні стосовно фігуранта з багажем проблем у вигляді підозри за ст.366-1 КПК України.
Згодом прокурор, беручи участь у судовому провадженні ВАКС, заявив, що показання боцмана не мають жодного значення для кримінального провадження за ст.366-1 КК України. Таке запізніле каяття прокурора у притягненні завідомо невинуватого боцмана до кримінальної відповідальності – це вже моральний подвиг відданого служителя вітчизняної каральної системи.
Але, повертаючись до сенсаційної події, що відбулася в момент вручення обвинувального акта боцману у приміщенні НАБУ, відкриємо завісу таємниці з супер здібностей процесуального керуючого, яким позаздрить і голлівудський супермен. Цього дня свідок-боцман у супроводі свого захисника о 9 год. 33 хв. прибув у приміщення НАБУ з метою ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні в порядку ст.290 КПК України. Оскільки зазначених матеріалів, м’яко кажучи, кіт наплакав, то процес ознайомлення тривав до 10 год. 00 хв. А далі – найцікавіше – через 5 хвилин детектив вручив стороні захисту копію обвинувального акта.
Отже, впродовж 5 (п’яти) хвилин детектив склав обвинувальний акт за адресою: місто Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3. Натомість прокурор у зазначений відрізок часу затвердив цей процесуальний документ. Зазвичай ритуально-рутинний характер таких процесуальних дій не привертає увагу його учасників. Але лише не цього разу, оскільки на виконання приписів пункту 9 ч.2 ст.291 КПК України, прокурор помітив своїми реквізитами місце затвердження обвинувального акта – у приміщенні Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора за адресою: місто Київ, вулиця Ісаакяна, будинок 17.
Очевидно, що ані пересічний громадянин, ані олімпійський спринтер впродовж п’яти хвилин не в змозі прибути з обителі прокурорських талантів на вулиці Ісаакяна до цитаделі антикорупціонерів на Сурікова, після цього знову гайнути з обвинувальним актом на Ісаакяна, затвердити і повернути цей документ детективу НАБУ.
За наведених просторо-часових вихідних даних можемо стверджувати, що суперпрокурор САП вправі носити титул першого відомого мандрівка в часі. Звісно, слави першого космонавта не затьмарить, але, сподіваємося, що у вузьких юридичних колах стане впізнаваною постаттю.
P.S. Якщо відкинути іронію, то «подвиги» і «таланти» золотої молоді зі статусом прокурорів САП незаслужено перебувають в тіні діяльності новоствореного ВАКС, до якого прикута головна увага правозахисників. Мусимо пам’ятати, що саме такі феноменально спритні прокурори освячують окремі сумнівні результати «правоохоронної» праці детективів НАБУ.
Сподіваюся, що колеги адвокати будуть пильними не лише в оцінці змісту та форми обвинувального акта, але й ритуалу його вручення.
Адвокат М.В. Павленко
[1] https://www.gp.gov.ua/ua/news?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=268012