В умовах правового режиму воєнного стану інформаційна безпека держави як складова її національної безпеки згідно зі статтею 3 Закону України «Про національну безпеку України» набула особливого значення. Збройна агресія російської федерації (далі — рф) проти України розгорнулася на тлі її багаторічної гібридної війни проти України, інструментом якої нерідко були ворожі інформаційно-психологічні операції (далі — ІПСО). Російські інформаційні «вкиди» й зараз створюють суттєву загрозу безпеці національного інформаційного простору, а також руйнівним чином впливають на інформаційний контент закордонних держав, шляхом масованого розповсюдження фейкових новин, розгортання інформаційних провокацій з метою ослаблення міжнародної підтримки України в цьому конфлікті.
Успіхи панівної верхівки рф у реалізації внутрішньополітичного проєкту інформаційного концтабору за прототипом Оруеллівського літературного твору «1984» відкрили ще одну грань поняття «інформаційна війна», конститутивною ознакою якої є дегуманізація (розлюднення) людської спільноти — від локальної соціальної групи до масштабів нації, народності. Методи й способи інформаційного впливу, апробовані російським авторитарним режимом на власному піддослідному населенні, нині активно застосовуються через підконтрольні структури та агентуру впливу в інформаційному просторі України й країн союзників. Масштаби та напрями такого впливу варіюються за територіальним, суб’єктним, тематичними критеріями, однак мета здебільшого залишається незмінною: нав’язування думки про унікальність російського народу та виняткової історичної місії його політичних лідерів у боротьбі з химерами всесвітнього зла у вигляді відродження нацизму, розповсюдження гей-пропаганди, «західного» способу життя тощо. Приміром, російські ІПСО, інфільтровані в медіасередовище України, покликані викликати збурення в суспільстві, створити панічні настрої, підірвати довіру населення до владних інституцій. У західному ж суспільстві інформаційні технології країни-агресора націлені на формування ворожого ставлення до України або прищеплення байдужості електоральним масам в оцінках подій, що відбуваються в нашій країні, а також формування негативних соціальних стереотипів щодо громадян України, які отримали прихисток в країнах ЄС. Ілюстрацією ефективності таких інформаційних операцій може бути динаміка змін суспільних настроїв населення країн ЄС та США у сприйнятті та оцінці подій 2022–2024 рр. в Україні, на які істотно впливає фейковий медіаконтент російського походження, а також інші маніпулятивні засоби впливу на суспільну думку. Відтак інформаційні спецоперації російської федерації становлять для України екзистенційну загрозу, що вимагає посилення спільного опору державних інститутів і громадянського суспільства.
Ще одним практичним виміром цієї проблеми є діяльність російських спецслужб, які експлуатують месенджери, насамперед «Телеграм», в якості засобу вербування молоді для вчинення протиправних дій (зібрання чутливої інформації, диверсії тощо).
Ураховуючи динамічні зміни безпекового середовища України, що зазнає систематичних атак воєнного та гібридного характеру з боку рф, проблеми забезпечення інформаційної безпеки набули неабиякої гостроти та нині входять до переліку пріоритетних об’єктів правового захисту з боку держави. Водночас, як свідчить правозастосовна практика органів державної влади, їхніх посадових осіб, а також уповноважених державою суб’єктів, праворозуміння інформаційної безпеки України як складової частини національної безпеки України, підпорядковане концепції достовірності / недостовірності інформації та її шкідливого впливу на суверенітет, територіальну цілісність, демократичний конституційний лад та права і свободи людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації. Саме у такому значенні розкривається зміст досліджуваного поняття в Указі Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 р. «Про Стратегію інформаційної безпеки» від 28.12.2021 № 685/2021, Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 роки» тощо. Проте таке тлумачення не враховує позаправові зв’язки поняття «інформаційна безпека» з суспільними явищами та процесами, що з’явилися одночасно з віхою мобільних комунікативних технологій. Так, ці виклики сучасності наразі поступаються гостроті та небезпеці загроз, зумовлених агресивною політикою російської федерації у сфері інформаційної безпеки, але з кожним днем накопичують «вибухову» силу, здатну спричинити суспільні потрясіння в майбутньому. Концентрованим виразом неоднозначного впливу інформаційно-технологічних новацій на людство є наслідки розповсюдження смартфонів (з англ. «smart» – розумний та «phone» – телефон) та інші подібних пристроїв з функцією приєднання до Інтернету. Перетворення сучасних смартфонів на обов’язковий побутовий предмет істотно вплинуло на характер і зміст соціальних відносин людської спільноти. Сприйняття такого технічного пристрою лише як речі, що перебуває у цивільно-правому обігу, або крізь призму його функціональних властивостей, занадто звужує межі правового аналізу смартфона в системі сучасних інформаційних правовідносин. Навіть більше, революційні технології, втілені у конструкції зазначеного приладу й приладів з функцією доступу до інтернету, впливають на психофізіологічні механізми свідомості людини. Мобільні телефони, початково задумані розробниками як засоби комунікації між абонентами без прив’язки до місця їхнього конкретного перебування, витіснили функцію міжособистісного спілкування на другорядні позиції. Перегляд вебсторінок, доступ до соціальних мереж, використання ігрових застосунків, слухання аудіо, відеоконтенту, застосування їх як засобів навігації, укладання договорів, ідентифікації особи, врешті використання цифрового застосунку «Дія» («держава в смартфоні»), перетворило мобільний телефон на невіддільний атрибут життя сучасної людини. Згідно з підсумками соцопитування 84% користувачів вважає, що наявність таких технічних пристроїв є неодмінною умовою їхнього біологічного існування. Водночас нестримний розвиток технологій мобільного зв’язку відбувається паралельно з накопиченням у різноманітних базах даних інформації про людину, починаючи вже з моменту народження та поповнюється в міру її активності в публічному житті та соціальних мережах. Смартфон, як пристрій, що підтримує функціонування актуальних цифрових застосунків глобальної мережі Інтернет, забезпечує синхронність й оперативність процесу формування цифрового досьє на людину.
Молоде покоління людства належить до числа найактивніших користувачів технологічних ноу-хау, зокрема, акумульованих в сучасному смартфоні, та є особливо вразливим від супутніх загроз цифровізації суспільства. Згідно з даними дослідницького центру «Pew Research Center», опублікованих понад 10 років тому, 95 % молоді у США користувалося інтернетом, а 74% підлітків у віці від дванадцяти до сімнадцяти — користувачі мобільного Інтернету, отримують доступ до онлайн-світу завдяки мобільним телефонам та планшетам. Якщо застосовувати еволюційні характеристики інформаційного суспільства, розроблені Андрестом Індсетом, то нині людство перебуває у фатальному (згубному) інформаційному суспільстві, властивістю якого є масове поширення фейкових новин та маніпуляцій. У такому контексті проблема розроблення і впровадження нормативно-правового регулювання інформаційної або цифрової гігієни молодого покоління набуває особливої ваги.
Сучасне суспільство не марно називають інформаційним, темпи створення ним інформаційного продукту вражають. Кожні десять хвилин сучасне людство генерує обсяг інформації, який відповідає обсягу попередніх 10 тисяч поколінь людських істот. Цифрові пристрої не лише накопичують всеосяжні дані про людину, зберігаючи їх у хмарних сервісах, але і є засобом поширення інформації про неї й, як правило, без згоди останньої. Активні й пасивні форми взаємодії людини та інформаційних технологій насамперед стимулюються фінансово-економічними інструментами. Відомо, що капіталізація більшості сучасних інформаційних продуктів залежить від двох основних факторів: масштабування операцій в інформаційному просторі (формування пошукових запитів, кількість перегляду / прослуховування певного контенту, зберігання певного обсягу інформації тощо) і залученості користувачів в інформаційні потоки. Вищезазначені обставини наповнили новим змістом процес пошуку інформації сучасною людиною. На відміну від доінформаційної епохи, де потреба в отриманні інформації підпорядковувалась конкретним цілям та завданням, тепер інформація споживається заради інформації. Час та увага людини, витрачені на споживання контенту, нині є основним виробничим ресурсом ІТ-корпорацій.
Технології нескінченного скролінгу (від англ. scrolling), розроблені й впровадженні мегакорпораціями на кшталт Facebook, Instagram, Google призвели до появи нової парадигми інформаційних правовідносин. Нині носії інформації набули нетипових юридичних властивостей квазісуб’єкта правовідносин. Показовою ситуацією щодо сказаного є резонансна подія 2017 р. у діяльності соціальної мережі Facebook, керівництво якої було вимушене вимкнути чат-боти компанії, що винайшли нову мову і розпочали «спілкування» між собою [8]. Подібні інциденти траплялися й у виробничому секторі економіки, у технологічних циклах яких використовуються інформаційні продукти. З огляду на це, у науковій спільноті активно ведеться дискусія щодо наділення штучного інтелекту правосуб’єктністю. Глибина проникнення інформаційних технологій у життя і навіть свідомість людини перевершила найсміливіші прогнози футурологів. Події сьогодення, на кшталт успішного експерименту з імплантацією в мозок людини мозкового чипа «Neuralink», є достатньо вагомими стимулами для перегляду усталених поглядів правознавців на поняття правосуб’єктність, меж приватності тощо. Тому, враховуючи глибину проникнення інформаційних технологій в життя суспільства, а також значення інтернет-ресурсів в житті та комунікації молоді, питання дотримання нею інформаційної гігієни при подорожуванні безкрайніми просторами глобальної інформаційної мережі є надзвичайно актуальними.
Найбільше уваги питанню інформаційної безпеки, зокрема такому її аспекту, як протидія цифровій залежності, приділено представниками сфери охорони здоров’я. Можемо спостерігати стійкі міжнародні тенденції у пошуках так званого рецепта подолання інформаційної залежності й блокування шкідливого (небезпечного) контенту, що включає і рекомендації правового характеру, переважно під егідою захисту інтересів споживачів. Одним із таких документів став проєкт звіту Комітету Європарламенту з питань внутрішнього ринку та захисту прав споживачів від 19.07.2023 за №2023/2043 (INI). Автори вищезазначеного документа оперують статистичними даними, що ілюструють поглиблення цифрової залежності молодого покоління. На думку доповідачів, поява такого виду залежності перебуває у причинно-наслідковому зв’язку з недобросовісними діями корпорацій, у власності яких знаходяться соціальні мережі. Зі змісту досліджуваного документа вбачається, що висловлені Комітетом Європарламенту пропозиції щодо подолання цифрової залежності використовують аналогії зі сфери боротьби з тютюновою залежністю. При цьому відповідальність за появу такого явища як цифрова залежність покладається на власників соціальних мереж. З концептуальних пропозицій авторів цитованого документа виділимо формулювання нового підвиду інформаційних прав — «права не турбувати». Йдеться про припинення використання продавцями інформаційних продуктів технології нагадування, яка є найвідчутнішим подразником для особи. Вважаємо такий підхід до розв‘язання означеної проблеми цілком виправданим і раціональним.
Таким чином, еволюція світогляду європейських законодавців у сприйнятті проблеми інформаційної безпеки споживачів інтернет інформації перетворює на реальність появу правового механізму його регулювання. Якщо рухатися у фарватері розробок Європарламенту, то найважливішою ланкою у правовому механізмі інформаційної безпеки має стати інститут юридичної відповідальності власника соціальної мережі за використання технологічних засобів, що сприяють втягуванню споживача у неконтрольований перегляд контенту і, звісно, пасивне ставлення цих суб’єктів до поширення шкідливого (небезпечного) контенту. Основні способи й методи впливу соціальних мереж на свідомість користувача відомі, а отже ці відомості слугують емпіричною основою для впровадження правових критеріїв протиправних дій, що містять ознаки зловживань зі сторони продавців інформації. Як вже зазначалося, до потенційного переліку можуть входити технології нагадування, які відкрито або приховано привертають увагу особи. Те саме стосується і функцій нескінченої прокрутки та автоматичного відтворення контенту. Алгоритми шкідливого впливу на споживачів інформації включають і традиційні прийоми, властиві для ігрової індустрії, наприклад, шляхом «прив’язування» користувача до певної програми або вебресурсу за допомогою короткострокових стимулів, заохочень і винагород: лайки, емодзі, схвальні відгуки тощо.
Цифрова залежність молоді стала головним чинником змін кримінологічних характеристик сучасної злочинності. Масштабність і серйозність такої проблеми усвідомлюють не лише європейські законодавці, але й законотворці США. На цьому тлі знаковим видається слухання юридичного комітету Сенату США власників провідних соціальних мереж: Meta, TikTok, Snap, що відбулися 31.01.2024р. У ході проведення вищезазначеного заходу оприлюднено приголомшливі дані про 36 мільйонів скарг, поданих потерпілими та їхніми представниками на соціальні мережі, пов’язані з сексуальним насильством щодо дітей. Алгоритми технологічних компаній, за якими працюють соціальні мережі, активно експлуатує злочинний світ. Тягар юридичної відповідальності за скоєні кримінальні правопорушення покладався на безпосередніх винуватців у вчиненні злочинів або користувачів, які розміщують шкідливий контент. Очевидно, що такий стан не сприяє формуванню почуття соціальної відповідальності власникам сайтів і сервісів. Власне, теза про безвідповідальність так званих інформаційних транснаціональних корпорацій є спільним наративом у тяглій дискусії державних інститутів розвинутих країн.
Закономірним на цьому тлі видається перегляд концепції юридичної відповідальності у цифровому світі, ініційований Сенатом США в межах розгляду законопроєкту «Про безпеку дітей в інтернеті» (Kids Online Safety Act). Цей законопроєкт встановлює вимоги щодо захисту неповнолітніх від шкідливого контенту в Інтернеті. Однією із новацій аналізованого акту є виділення спеціального суб’єкта — великих вебресурсів за критеріями доходу, зайнятості й кількості користувачів. Вперше предметом правового регулювання має стати спосіб використання алгоритмів інтернет платформи. У разі прийняття цього закону споживач інформації отримає право доступу до версії інтернет-платформи, що не використовує алгоритми, орієнтовані на дані користувача, тобто функціонує за принципом штучного втягування особи в інформаційний потік. Законопроєктом впроваджується спеціальний орган для надання консультацій щодо реалізації законопроєкту. Він також вимагає вказівок щодо дослідження ринку та продукту, зосередженого на неповнолітніх, і оцінки варіантів перевірки віку користувача. Іще одним свідченням фундаментального підходу американського законодавця у розв‘язанні проблем шкідливого інформаційного впливу на молодь є положення законопроєкту «Про безпеку дітей в інтернеті», яке зобов’язує Федеральну торгову комісію (орган, якому буде делеговане примусове виконання майбутнього закону) укласти договір з Національною академію наук США. За задумом законодавця ця наукова установа вивчатиме різноманітні ризики користування дітьми соціальними мережами та онлайн платформами. Об’єднання зусиль законодавця та науковців гарантує синергетичний ефект у подоланні цифрової залежності та негативного інформаційного впливу на молодь. Прикметно, що з моменту появи цієї проблеми та до усвідомлення її значущості законодавцем, негативні інформаційні впливи були виявлені, досліджені представниками медичної науки, насамперед психологами й соціологами.
2025 ознаменувався радикальним рішенням про заборону користування неповнолітними соціальними мережами у штаті Техас. Отож, цей прецедент започатковує нову віху обмежень і заборон у споживанні інформаційного продукту за віковим цензом.
На нашу думку, прийняття у США закону «Про безпеку дітей в інтернеті» слугуватиме каталізатором становлення та розвитку інформаційного суспільства і сприятиме його переходу до стадії освіти та знань. Україна, як частина глобального світу, на який істотно впливають політико-правові процеси, що відбуваються у США, сподіваємося, також відчує законодавчі зміни цієї країни у сфері захисту молодого покоління від інформаційних небезпек. Нагадаємо, що головні офіси більшості IT-гігантів переважно сконцентровані у США.
Цілеспрямований рух до скасування так званого капіталізму нагляду, розпочатий у країнах західного світу, істотно поліпшить стан інформаційної безпеки в інтернет середовищі. Наявний міжнародний досвід може бути успішно використаний в Україні й слугувати емпіричною основою для вдосконалення нормативно-правового регулювання у зазначеній сфері, відповідно до завдань, визначених Законом України «Про національну безпеку України».
На нашу думку, вже назріла потреба у прийнятті Верховною Радою України аналогічного закону «Про безпеку дітей та молоді в інтернеті». Водночас потрібно зважувати, що розроблення такого нормативно-правового акту продукує істотні ризики у реалізації особою права на отримання інформації в обсязі, гарантованому Конституцією України й міжнародно-правовими актами. Свобода вибору онлайн сервісів і інформації, доступ до Інтернету, доступність і надійність цифрових технологій вмонтовані в сучасну систему прав людини. Двадцяті роки третього тисячоліття ознаменувалися прийняттям знакових міжнародно-правових актів, що забезпечили юридичне закріплення інформаційних прав людини: Португальська хартія прав людини в цифрову епоху 2021 р.; Лісабонська декларація — Цифрова демократія з метою 2021 р.; Європейська декларація про цифрові права та принципи цифрового десятиліття 2022 р. тощо.
Від незаангажованості законодавця та його здатності протистояти політичній кон’юнктурі залежить, чи виконуватиме майбутній нормативно-правовий акт регуляторні функції в інформаційній сфері, або ж стане інструментом цензури. Подібні побоювання висловлюють як законодавці ЄС, так і США. Щоб запобігти будь-якому спотворенню основної ідеї прийняття такого закону — захисту молодого покоління від шкідливого впливу інтернету, слід дотримуватися принципів правотворчості, задекларованих в ст.3 Закону України «Про правотворчу діяльність». Оскільки теоретико-емпіричною основою концепції запланованого проєкту нормативно-правового акту є наукові дослідження у сфері психології й ІТ-технології, то напрацювання й рекомендації науковців мають стати дороговказом у регулюванні відповідних суспільних відносин. Особливу увагу у майбутньому законопроєкті потрібно приділити розробці принципів та загальних положень, зокрема, визначенню таких термінів: «інформаційна гігієна», «інформаційна залежність», «алгоритм поширення контенту», «шкідливий контент» тощо. Понятійно-категоріальний апарат нового закону має відповідати рівню комунікативних технологій, що експлуатуються ІТ-платформами у взаємовідносинах зі споживачами контенту. Звісно, презюмується уніфікація, гармонізація та адаптація законодавчих новацій у сфері інформаційної безпеки дітей та молоді до законодавства країн ЄС.
Безперечно, наріжним каменем регулювання сучасних суспільних відносин в інформаційній сфері з молодіжним сегментом мають стати правила інформаційної гігієни. Очевидно, що у профільному законодавчому акті положення, присвячені цьому аспекту інформаційної безпеки молоді в Інтернет середовищі, не виходитимуть за межі загальних положень. Крім того, варто скористатися законотворчим досвідом США та делегувати повноваження щодо розроблення правил інформаційної гігієни науковим установам. Адже саме науковці володіють необхідною компетенцією для формування критеріїв оцінки якісного наповнення контенту і технологічних методів його поширення тощо.
Таким чином, вітчизняне законодавство, яке нині унормовує правовідносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки, переважно орієнтоване на протидію різним проявам ворожого ІПСО, що посягають на конституційний лад держави, продукують загрози соціальній стабільності або містять ознаки кримінальних правопорушень. Водночас у ньому відсутні запобіжники, які забезпечують захист прав дітей та молоді в Інтернеті від надмірного споживання інформації, зокрема й шкідливого контенту, а також появі різних форм інформаційної залежності. Розв‘язання цієї проблеми потребує прийняття Закону України «Про захист прав дітей та молоді в Інтернеті», нормами якого закріплюватимуться основні принципи й правила інформаційної гігієни. Дія такого нормативного акту поширюватиметься передовсім на спеціальних суб’єктів: власників та володільців інформаційних сайтів, а також дітей, їхніх батьків, опікунів та законних представників, молодь тощо. Розробка та прийняття відповідного закону не лише сприятиме покращенню морального здоров’я молодого населення, але й безпосередньо впливатиме на зростання рівня безпеки суспільства та держави, оскільки перешкоджатиме проникненню в інформаційний простір України шкідливого інформаційного контенту, здатного генерувати появу в дітей та молоді неправильних моральних установок, що надалі можуть реалізуватися у вигляді девіантних форм поведінки. Виважена державна політика у сфері інформаційної гігієни суспільства сприятиме його психічному оздоровленню, допоможе запобігти появі низки шкідливих подразників, що в цілому негативно впливатимуть як на громадське життя, так і на національну безпеку держави.
Адвокат, к.ю.н. Павленко М.В.