«Добре довіряти іншим, але не довіряти – значно краще»
Беніто Муссоліні
В стереотипних уявленнях суспільства гонорар адвоката, а точніше – його розмір, відіграє роль маркера успішності та професійних якостей фахівця правозахисника. У професійному середовищі адвокатів триває дискусія про удосконалення правового інституту витрат на професійну правничу допомогу. Приводами для полеміки навколо цього виду судових витрат є судові рішення Верховного Суду, в яких висвітлені питання правомірності використання гонорару успіху, критеріїв визначення розумності розміру витрат на правову допомогу тощо.
Окрім правозастосовчих та економічних засобів регулювання витрат на правову допомогу, правнича спільнота зв’язана етичними нормами, дотримання яких є базовою умовою здійснення адвокатської діяльності. Але деякі пасіонарії з гільдії адвокатів успішно долають етичні бар’єри у відносинах із клієнтами, звільняючи останніх від тягаря турбот щодо збереження власних капіталів.
Цей негативний аспект взаємин адвокатів з клієнтами були змушені досліджувати і адвокати АО «Інтайтл», представляючи інтереси відповідача у цивільно-правовому спорі, позивачем в якому виступав адвокат з вимогами про стягнення оплати за надання правової допомоги в сумі більш, аніж 2 500 000 грн.!
У 2016 році відповідач мав необережність скористатися так званою правовою допомогою адвоката, який не входить до числа відомих вітчизняних правозахисників. З етичних міркувань не будемо розкривати ідентифікуючі відомості цього персонажа.
Не заглиблюючись у дослідження положень договору про надання правової допомоги, клієнт підписав його і сплатив гонорар адвокату в сумі 10 000 доларів США готівкою. Із результатів, якщо цей термін доречно застосовувати до продуктів інтелектуальної життєдіяльності вищезазначеного адвоката, отримано копії трьох майже ідентичних за змістом адвокатських запитів і рахунок за надані послуги із численними граматичними помилками, вартість яких складала 65 559, 00 доларів США (шістдесят п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят дев’ять доларів США)!!!
Невдалою імітацією надання правової допомоги став адвокатський запит на адресу одного з балтійських банків, викладений українською мовою з посиланнями на законодавство України та із застереженнями про юридичну відповідальність за ненадання відповіді на запит українського правника. Мабуть, «фахівець-правознавець» на етапі здобуття юридичної освіти не заглиблювався в пізнання концептуальних питань про дію закону в просторі, часі і за колом осіб. З огляду на це, компетентність адвоката у значенні цього терміну, що вживається в ст.10 Правил адвокатської етики, посіяло в клієнта обґрунтовані сумніви. До того ж, цей документ не направлявся до Латвійської республіки, оскільки запитувані адвокатом відомості були отримані ще до дня укладання договору.
Не лише претендуючи на отримання гонорару в сумі 65 559,00 доларів США, але й вчиняючи активні дії по заволодінню зазначеними коштами, винахідливий колега в односторонньому порядку здійснив феєричне за розмахом і предметним наповненням обчислення гонорару. Згідно умов договору про надання правової допомоги фінансові умови співпраці мали бути зафіксовані у підписаному сторонами Додатку №1: розмір фіксованої суми; погодинна оплата тощо. Чомусь адвокату забракло часу скласти вищезазначений додаток до договору і на стадії судового розгляду адвокат-позивач послуговувався одностороннім рахунком про виконані роботи.
Презентуючи рахунок за «надані» послуги, флібустьєр з адвокатським посвідченням створив, без перебільшення, епічну працю, зіткану з винахідливих і водночас химерних записів про його подвижницьку працю на благо клієнта. Окремі рядки просякнуті духом сюрреалізму на кшталт прийому Ротшильда на території України і проведення перемовин із цією персоною світового масштабу. Згадка у рахунку про роботу з «англійськими» (термін вжитий адвокатом) документами спровокував у клієнта стан тривожності, адже після контактів адвоката з Ротшильдом можна було передбачити появу чергового рахунку за підсумками переговорів із Королевою Єлизаветою.
Певне уявлення про розуміння «правозахисником» функцій вітчизняної адвокатури з’являється після ознайомлення з послугою із конспіративним відтінком: «Зустріч та взаємодія з представниками «спеціальних структур з юридичних питань, які стосуються клієнта». Подібна загадковість присутня у ще одному формулюванні: «…забезпечення правового захисту від правоохоронних органів вище вказаних держав та інституцій… З подальшим корегуванням ситуації на користь клієнта та повній його реабілітації». Звісно, клієнт (успішний підприємець) так і не здогадався як його мали відреабілітовувати у «вищевказаних державах» за допомогою українського адвоката, але здогадався, як цей персонаж відкоригував ситуацію на його користь. Рахунок в сумі 65 559, 00 доларів США занадто промовистий факт щоб його ігнорувати.
Оскільки клієнт постійно проживав за межами України, то лише випадковість допомогла дізнатися про існування цивільно-правового спору за його участі. Констатуючи абсурдність позовних вимог, адвокати АО «Інтайтл» акцентували увагу суду на відсутність реальних доказів надання правової допомоги у цій справі.
Однак активний захист інтересів клієнта спонукав адвоката- позивача до збільшення позовних вимог за рахунок вже його витрат на правову допомогу (змінилося кілька адвокатів, які виконували представницькі функції в інтересах позивача -колеги). Але справжньою родзинкою на процесуальному пирозі, випеченому адвокатом – позивачем, стали вимоги в кількасот тисяч гривень на відшкодування витрат, понесених ним в ході надання ним так званої правової допомоги. До складу означених витрат були віднесені кошти, витрачені на ремонт кількох автомобілів, придбання побутової техніки, їжу тощо.
Для документального підтвердження реальності цих витрат адвокатом -позивачем надані фоліанти паперу, які відзеркалювали його споживацькі вподобання, але не містили доказів погодження зі сторони клієнта цього, так би мовити, соціального пакету правозахисника. Але у фантазії адвоката-позивача і вишуканості його гастрономічних вподобань не відмовиш. Наприклад, фіскальний чек на загальну суму 2 969 грн., який, до речі, датований до дати укладання договору про надання правової допомоги, містить кількісні та якісні характеристики спожитих «правозахисником» продуктів харчування: рібай стейк (2 шт); соус перцевий; вина МалькбекПорт та доСалент; фреші яблучний та апельсиновий; східну екзотику – Лянь Хун Мао Фен; звісно – десерт.
Мусимо визнати, що вітчизняна судова система теж здивувала, оскільки Дарницький районний суд повністю задовольнив позовні вимоги адвоката -позивача. Утім, суд апеляційної інстанції все ж поновив справедливість і звільнив клієнта від кабали адвокатських апетитів.
Наразі мереживо аргументів позивача-адвоката розплутується судом касаційної інстанції, який, сподіваємося, остаточно розставити крапки над «і».
Адвокат, к.ю.н. М.В. Павленко