Війна понівечила долі мільйонів українців, затьмаривши нашу дійсність мороком тривоги за життя близьких і концентрованим почуттям справедливої ненависті до російських загарбників. Нові виклики та загрози консолідували суспільство та владу в досягненні ключової мети – перемоги над підступним агресором. Очевидно, що українська армія платить найвищу ціну за збереження країни та її нації – життя бійців, які боронять вітчизну від лютого ворога. Наразі Збройні сили України є і, безумовно, залишаться еталоном патріотизму та відданості присязі на вірність батьківщині.
Здавалося б, решта державних інституцій, насамперед правоохоронних, за наведених обставин мали б змінити ставлення до держави як джерела матеріальних благ і засобу реалізації кар’єрних амбіцій. Утім в пам’яті зарубцювалися події перших днів війни, коли західний кордон штурмували рої прокурорів, вищих офіцерів СБУ з валізами готівки, клунками коштовного каміння та колекціями елітних годинників і, найголовніше, нестримною жагою до ситого європейського життя. Почуття відрази спровокували і перші ініціативи очільників ДБР про преміювання своїх співробітників за виконання правоохоронних функцій в умовах воєнного стану. Як мовить народна мудрість: «Для кого війна, а для когось – мати рідна».
Втеча корумпованого непотребу до лона європейської цивілізації, окрім роздратування, продукувала і позитивні емоції, оскільки зміцнювала надію на природнє очищення правоохоронної системи. Але не так сталося, як гадалося: перші гучні кримінальні справи у сфері господарської діяльності, спрямовані на боротьбу з російським капіталом, додали песимізму в очікуваннях.
Безспірно, що боротьба з, так би мовити, фінансово-економічною 5 колоною агресора нині є питання життя і смерті для нашої держави. Проте, надмірна, необдумана старанність правоохоронців при відсутності належних знань та умінь перетворюють благі ідеї на чергові проблеми, які не зміг створити зовнішній ворог.
Яскравим прикладом, м’яко кажучи, нерозумної старанності сторожів законності та правопорядку є розтиражована Офісом Генерального прокурора в ЗМІ справа про АТ «Альфа-Банк» (Україна). Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснює Бюро економічної безпеки. Несамовито гамселячи в бубон з написом «російський олігарх Михайло Фрідман», спікери правоохоронці фонтанують гучними заголовками про арешт коштів афілійованих структур вищезазначеного банку, цінних паперів тощо.
Тим часом, АТ «Альфа-Банк» (Україна) – один із найбільших банків України з сучасними сервісами та штатом найманих працівників – громадян України близько 7 000 осіб. Банк обслуговує понад 2,5 млн клієнтів-фізичних осіб. Це означає, що від своєчасних та якісних банківських послуг АТ «Альфа-Банк» (Україна) залежить добробут 4-6 млн українців (разом із членами їхніх сімей). Банк входить до ТОП-3 українських банків за обсягом коштів фізичних осіб.
Розгойдування інформаційних хвиль навколо Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (Україна) неабияк стривожило Національний банк України, основною функцією якого є забезпечення фінансової стабільності держави. Адже згідно рішення Правління НБУ від 20.04.2021 року № 148 «Про об’єкти критичної інфраструктури в банківській системі України», АТ «Альфа-Банк» (Україна) віднесено до об’єктів критичної інфраструктури. Відповідно до Закону України «Про критичну інфраструктуру», об’єкти критичної інфраструктури – це об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво-важливим національним інтересам.
Якщо стисло і без канцеляризмів, то підрив фінансової стабільності системного банку України – АТ «Альфа-Банк» (Україна) спровокує ланцюгову реакцію – руйнацію банківської системи держави. У країнах Латинської Америки, що потерпають від банківських криз, в характеристиках таких катастроф побутує термін «ефект текіли», а наші європейські партнери вживають інший – «ефект доміно».
Поспішність, з якою вітчизняні прокурори та БЕБівські детективи оголосили війну АТ «Альфа-Банк» (Україна) як російському банку, суперечить здоровому глузду. Адже навіть Міністерство фінансів США та Міністерство закордонних справ Великобританії не визнають АТ «Альфа-Банк» (Україна) російським банком. Аналогічну позицію займає і Національний банк України. Більше того, 22.04.2022 року НБУ погодив незалежну довірену особу акціонерів – Сімеона Дянкова, якій передано право голосу за пакетом акцій 86%, належних підсанкційним акціонерам АТ «Альфа-Банк» (Україна).
Невідомо, які думки витають в головах очільників Офісу Генеральної прокуратури та БЕБ стосовно АТ «Альфа-Банк» (Україна), але вже одним трофеєм ці діячі можуть похизуватися перед громадськістю. Так, масована атака на цю банківську установу майже зірвала залучення 1 млрд. дол. США для докапіталізації АТ «Альфа-Банку» (Україна). Кошти планувалися направити з рахунків його підсанкційних акціонерів з дозволу та за погодженням з регулюючими органами країн, які застосували санкції. Цільовим призначенням цих коштів мало стати відбудова української економіки, впровадження програм спеціального пільгового кредитування аграрного, будівельного сектору економіки тощо.
Постає риторичне запитання, чи зацікавлена правоохоронна система, що фінансується за рахунок державного бюджету, в економічній стабільності України?
Воістину, що з такими захисниками правопорядку і ворогів не потрібно! Складно передбачити, чим закінчиться колективне безумство правоохоронців, що підриває фінансову стабільність системного українського банку, але те, що така діяльність шкодить національним інтересам – це вже очевидно.
Адвокат, к.ю.н. М.В. Павленко