Забезпечення дотримання прав і свобод людини є чи не найпріоритетнішою ціллю (після забезпечення власного суверенітету і незалежності) не тільки для України, але й будь-якої іншої цивілізованої країни світу. Шляхом прийняття відповідних законодавчих норм, створення інституційного механізму їх реалізації і формується правова держава. Держава, у якій словосполучення «верховенство права» і «права людини» не є пустими звуками, а ревно оберігаються гвинтиками державного механізму. Реалізацію права вільно обирати місце свого постійного проживання та дотримуючись усіх встановлених законом процедур, учасник сьогоднішньої історії – нерезидент України, у кінці 2020го року і досяг.
На жаль, навіть довершеним механізмам притаманні «поломки», проте мова піде про ніщо інакше, як «саботаж».
Досліджуючи офіційні статистичні відомості, розміщенні на офіційному сайті Державної міграційної служби України можна виявити, що за 2019й та 2020й роки, органами міграційної служби було скасовано лише дві посвідки на постійне проживання за рік! Для порівняння: лише за 2020й рік було видано 19 251 посвідку на постійне проживання!
Яким же щирим здивуванням сповнився герой цієї публікації, повертаючись з-за кордону до України та дізнавшись, що потрапив до тих двох статистичних «щасливчиків», яким скасовано видані посвідки. Ба більше, як виявляється, сама посвідка на постійне проживання скасована вже більше року, а тому, з юридичної точки зору, така особа мусила виїхати з території України протягом одного місяця від дати такого скасування. Встановивши факт повернення нашого героя, доблесні працівники Державної міграційної служби разом із працівниками правоохоронних відомств, негайно його затримали, помістили до пункту тимчасового перебування іноземців та розпочали процедуру його реадмісії (повернення назад до країни резидентства) у зв’язку із грубим порушенням законодавчого порядку перебування на території України.
Однак в цій історії є одне серйозне «але» – грубе порушення порядку скасування посвідки на постійне проживання, а також повна відсутність доказів аргументування необхідності такого скасування. Відкритим залишається й питання, щодо можливості допущення таких порушень працівниками державного органу: чи це було здійснено свідомо, або мала місце проста службова недбалість? Залишаємо відповідь на дане питання за компетентними органами.
Повертаючись до аналізу даної ситуації, сторона захисту отримала доступ до матеріалів, які стали підґрунтям у формуванні правової позиції представників міграційної служби щодо визнання нашого клієнта особою, дії якого несуть загрозу громадському порядку в Україні. Проте цікавим залишається те, які ж саме аргументи були використані для виправдання такої загрози.
В основі висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну і подальшого прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, органом міграційної служби зазначається подання Департаменту стратегічних розслідувань НП України.
Як йдеться у поданні, іммігрант є представником організованої злочинної групи. Окрім цього, особа два рази притягалась до відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортним засобом у 2012 та 2019 роках. В сукупності ці факти стали підставою вважати вказану особу «загрозою» національної безпеки України.
Натомість, жодних документів, які б підтверджували викладене, до самого подання долучено не було, як і підтвердження згаданої «злочинної діяльності» клієнта, що простою мовою можна назвати наклепом або вигадкою. Тим не менш, абсурдність та беззмістовність доводів подання, факт наявності у клієнта дружини та дітей, які є громадянами України, не стали перешкодою у прийнятті міграційним органом негативного рішення на користь іммігранта про скасування посвідки на постійне проживання на території України.
Після затримання особи горе іммігранта, з нечуваною для українських реалій швидкістю, на наступний день працівники міграційної служби звернулись до місцевого окружного суду із адміністративним позовом про затримання особи з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. На здивування адвокатів, цього ж дня суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог та поміщення іноземця до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України терміном на 6 місяців, що можна прирівняти до позбавлення волі.
На щастя, вказану вакханалію абсурду та беззаконня вдалось зупинити під час апеляційного перегляду справи. Детально проаналізувавши наявні матеріали справи вдалось встановити, що під час звернення із адміністративним позовом про затримання іноземця, в порушення вимог ч.1 ст.289 КАС України, орган міграційної служби не навів жодної з підстав вважати, що іноземець буде ухилятися або перешкоджатиме його реадмісії до країни резидентства (хоча мова йшла про фактичне обмеження волі особи).
Ба більше, органом міграційної служби було проігнороване банальне на перший погляд, проте надзвичайно важливе з позиції законодавства, право особи на оскарження рішення про скасування посвідки на постійне проживання.
Як встановлено під час судового розгляду та не заперечувалось державним органом, рішення про скасування посвідки не направлялось за адресою місцезнаходження особи, наявної в інформаційних базах, після складення такого рішення, а було вручено безпосередньо під час затримання особи. Зважаючи на 30-денний термін на оскарження рішення, очевидно що особа не могла реалізувати такого права протягом одного дня (затримання та ухвалення рішення місцевим судом на наступний день). Наведене також свідчить про необізнаність іноземця з рішенням міграційної служби раніше, що в свою чергу підтверджує законність підстав перебування особи на території України.
Чи можуть допускатись подібні порушення прав особи будь-яким державним органом? Абсолютно ні! Чи можна охарактеризувати подібні дії міграційної служби «здійснити попри всяку ціну» свідомими? Очевидно що так. Тому подібні справи мусять нагадувати представниками державних структур, що зловживання владними повноваженням для обмеження прав осіб є ознакою терору, уникнення якого є пріоритетною ціллю будь-якої цивілізованої держави.
Адвокат, Я.О. Корчак