Не вдаючись до цитування поняття «малозначної справи», наведеного у процесуальних кодексах, а також критеріїв віднесення справ до такої категорії, зосередимо увагу на закріплених законодавцем вичерпних обставин, за наявності однієї з яких є можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень у справах незначної складності: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Варто зазначити, що такі оціночні поняття, як «фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «значний суспільний інтерес», «виняткове значення» не закріплені в чинному законодавстві, наслідком чого є те, що судді Верховного Суду повинні, зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування та суб’єктний склад у справі, об’єктивно та неупереджено оцінити доводи, наведені в касаційній скарзі та, керуючись власним внутрішнім переконанням, прийняти рішення чи підлягає ваша справа касаційному оскарженню.
З першого погляду зазначене узгоджується з частиною «с» статті 7 Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, якою передбачено, що скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
На практиці ж бачимо ситуацію, коли майже всі справи незначної складності після апеляційного перегляду не проходять так звані «касаційні фільтри», а в ухвалах Верховного Суду висловлюється позиція, згідно з якою суд касаційної інстанції виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, і не є «судом фактів».
Відомо, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; закон повинен бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку; парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Однак наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист людини і основоположних свобод.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Обмеження ж прав осіб на доступ до суду мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
Безперечно, Верховний суд, як найвищий суд у системі судоустрою України, має забезпечувати єдність судової практики з метою виправлення непослідовності та підтримання громадської довіри до судової системи, оскільки уніфіковане застосування закону є передумовою для рівності перед законом, передбачуваності, правової визначеності, які є невід’ємною частиною верховенства права.
Проте, перед тим, як поповнювати державну казну судовим збором та стукати в двері Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів у малозначній справі потрібно ретельно проаналізувати чи вдасться вам переконати служителів феміди, що ваша справа заслуговує на касаційний перегляд, оскільки навіть неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи порушення ними норм процесуального права, застосування ними норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, чи виявлене після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування апеляційним судом одного й того ж положення закону не зможуть цьому допомогти.
Очевидно, що питання чи справді Верховний Суд, розглядаючи малозначні справи, є судом права, який забезпечує сталість і єдність судової практики, як це передбачено частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», є риторичним.
Помічник адвоката Ю.С. Купчак