Якщо позбавити обшуку раптовості, то, звісно, його мета, передбачена у ч.1 ст. 234 КПК України, у більшості випадків досягнута не буде. Саме тому процесуальні норми регулюють особливий порядок отримання дозволу на проведення обшуку у слідчого судді в закритому судовому засіданні. З огляду на такі правила, недбала підготовка слідчим клопотання про проведення обшуку та додатків до нього часто шкодить завданням кримінального провадження та негативно вливає на кінцеву якість процесуальних документів, і тоді, як свідчить практика, раптовість діє в зворотному напрямку.
Приміром, слідчий оголошуючи ухвалу про проведення обшуку, перед його початком з’ясовує, що цей документ містить істотні недоліки, які потягнуть в майбутньому визнання доказів, отриманих в ході обшуку, недопустимими , або особа, в якої заплановано провести обшук, сама вказує на такі недоліки. Найпоширенішими серед них є, зокрема, неправильне відтворення в ухвалі даних про особу або адресу проведення обшуку. З цього моменту правоохоронці мають прийняти вольове рішення і піти геть, але таке трапляється вкрай рідко. В переважній більшості випадків слідчий, не дивлячись на вищеописані обставини, продовжує обшук, надіючись на поблажливість слідчого судді, суду, які в майбутньому будуть надавати правову оцінку цим діям. Утім, залишається ризик на отримання негативного результату для сторони обвинувачення.
Тож окремі владні установи зі слідчим апаратом у своїй структурі вдаються до нетипових способів вирішення описаних вище ситуацій. Наведемо промовистий випадок з нашої практики, який відбувся в Київській області.
Здійснюючи рутинний процес оголошення ухвали про дозвіл на обшук, слідчий відчув аргументований опір з боку представників особи, в якої проводився обшук. Окрім того, що в ній зазначена неправильна адреса проведення слідчої дії, до того ще й помилкові дані про особу, у фактичному володінні якої знаходиться нерухомість. Відомості про кримінальне провадження, в якому проводився обшук, внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України. Тож офісні приміщення, куди прибули слідчі з оперативними співробітниками, мали важливе значення для досягнення цілей обшуку. Відмова від нього означала фактичну втрату первинних бухгалтерських документів та інших важливих доказів. Тому, не дивлячись на оголошені слідчому правові перешкоди у проведенні обшуку, такий продовжився, але проходив нетипово. Слідчі і оперативні співробітники розійшлися по всіх поверхах офісного центру, на кожному з яких почали імітувати проведення слідчої дії. Без динаміки, з невмотивованими перервами обшук тривав з 09 год. до 19 год., потім ще 1,5 години складався протокол. Примітно, що співробітники ГУ ДФС за результатами 12 годинного обшуку, попри те, що виявили важливі для слідства речі та документи, абсолютно нічого не вилучили. Такий результат викликав в особи, в якої проводили слідчу дію, як подив, так і радість.
Втім, як з’ясувалося пізніше, означені дії стали своєрідною репетицією, оскільки після оголошення протоколу обшуку та його підписання, слідчий відразу розпочав оголошувати нову ухвалу про дозвіл на обшук, в якій були виправлені допущені раніше недоліки. Така процесуальна поведінка слідчого пояснила нелогічну відмову від вилучення доказів та необґрунтоване затягування першого обшуку. Цей проміжок часу використаний органом досудового розслідування для отримання нового дозволу на обшук.
Переконані, що обраний спосіб виправлення стороною обвинувачення своїх помилок порушує фундаментальні принципи кримінального процесу, задекларовані у ст.ст. 8,9,13 КПК України, адже здійснений за рахунок прав і свобод учасників процесуальної дії. Найодіознішим виявилося обмеження в пересуванні присутніх між закінченням першого обшуку і початком нового, яке не узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 236 КПК України. У свою чергу саме проникнення до офісного центру відбулося не на підставі нової ухвали, а попередньої, оскільки слідчий не залишив приміщення після першого обшуку. За змістом ч.1 ст. 104 КПК України протокол відображає хід і результати слідчої дії. Отже, зі складанням протоколу обшуку, дія ухвали про обшук припинилася. Поряд з цим порушені імперативні приписи ч. 4 ст. 223 КПК України, оскільки слідчий невмотивовано намагався розпочати слідчу дію після 21:00.
Традиційно для нашої правоохоронної системи суттєві зауваження процесуального характеру не знайшли адекватної реакції з боку слідчого, який продовжував монотонно оголошувати ухвалу. Здавалося б в безальтернативній ситуації учасники цього дійства мали б змиритися з неминучістю проведення слідчої дії. Втім, активна позиція захисту виправдала себе. Співробітники офісного центру разом з адвокатами розпочали масово тиражувати в соціальних мережах відеозаписи з зафіксованими порушеннями (фізичне блокування працівників, залякування слідчого і т.д.), які дійшли до найвищого керівництва ДФС України. Також здійснювалися дзвінки на особистий номер телефону першого заступника голови ДФС України, скарги на гарячу лінію, виклик поліції, які в подальшому конвертувалися в успіх. Без жодних пояснень, слідчий з своїми колегами покинули приміщення офісного центру.
Наступного дня вранці співробітники фіскальної служби фактично втретє прийшли з обшуком, однак обшук без раптовості – як оперативник без доручення, він ніби є, але ефективність його нульова.
Адвокат М.В. Мотрук